Керрі Маніскалко

— Може, я й не вб'ю тебе, але знайду спосіб змусити тебе страждати.

— Повір, для цього достатньо однієї твоєї присутності.

— Що змусило тебе принести мені клятву на крові?

— Я хотів протоптати між нами шлях довіри.

— Значить, це була оливкова гілка.

— Схоже на те, відьмо, — він підняв обличчя до місячного світла, — крім того, можливо, я хотів, ще… тих штук, які ти приносила. Якби ти померла, мені б довелося шукати їх. Це було б дуже незручно.

— Усьому і завжди є причина, відьмо. Нам потрібно з'ясувати, як усе пов'язано, і не скидай з рахунків свого друга лише тому, що він смертний. Емоції бувають неймовірно сильними. Люди вбивають і за мотивами менш значними, ніж жадібність і ревнощі.

— Я б нізащо не дав демонові убити тебе, ну може тільки трохи покусати.

— Як завжди, втішно.

Плитка на вежах вирізана таким чином, що нагадує мені луску дракона. Я майже сподіваюся, що лицар приїде верхи на своєму коні будь-якої миті. (Хоча ми обоє знаємо, що я, ймовірно, сама б позичила його коня, щоб знайти дракона й убити його.