Сара Дж. Маас

— Емісарка в золотій короні. Це така традиція у Прифії?

— Ні, — м’яко відповів Різенд. — Але їй так личить, що я не зміг утриматися.

— Не консорт, не дружина. Фейра — Вища Леді Двору Ночі. Рівна мені в усьому. Вона носитиме мою корону, сидітиме на троні поруч із моїм. Ніколи не залишиться осторонь, ніколи не буде зі мною лише для розмноження, утіх і виховання дітей. Вона моя королева.

«Я більше не жертва», — подумала я, обережно підходячи до дверей.

І я не була мишею. Я була вовчицею.

— Я не усвідомлював, що у твоїй історії граю роль злочинця.

— Ти й не був ним.

Я кохаю тебе, — ледь чутно промовив він і поцілував у брови. — Із шипами та всіма колючками.

кожен рух був наповнений жагою до життя, легкістю, якої я не помічала в ньому від часів його банкрутства. Навіть кульгати він став менше — дивовижний ефект від зілля й мазей, які подарував йому дивний мандрівний лікар. За одне лиш це я довічно дякуватиму Темліну.
Батько знову розправив плечі, а з очей зникла стареча полуда. Мій батько знову усміхався й весь час жартував із Елейн. Їй це дуже подобалося

А що Томас Мандрей? — стримано запитала я.
— Я зрозуміла, що він ніколи не пішов би зі мною вирятовувати тебе з Прифії.
Гадаю, для неї, з її холодним та лютим серцем, цього було задосить, щоб підвести риску під їхніми стосунками

Кожне торкання до Темліна вабило мене притулилися до нього всім тілом, відчути його запах, пригорнутися, спробувати на смак. Не знаю, чи він побачив той шалений жар, що пашів у моєму тілі, піднімався до шиї та обличчя, чи почув нерівне серцебиття. Хай там як, але він не виказав жодної емоції, лише міцно тримав мою руку, коли ми вийшли із саду й попрямували в поля

Я раділа їхньому щастю. Напевно, і в них були свої прикрощі, але радість заможного й безтурботного життя переважала все.

Ані на мить не засмучуйся тим, що дає тобі радість.