Марія Парр

— Чи можу я трішки побалакати з Креллою? — спитала мама.
Дідусь кахикнув і знехотя передав слухавку.
— Не кажи, що ми їздили на мопеді, — шепнув я Креллі.
Вона кивнула головою і з поважною міною на обличчі взяла слухавку.
— Що ти сьогодні робила, Креллонько? — почули ми мамине запитання.
Дідусь упав перед найменшою онучкою навколішки й згорнув руки. Крелла дивилася на нього з подивом.
— Я не їздила на мопеді, — чітко й виразно проказала вона.

— Можеш собі уявити — дев’ять років дев’ятого червня, га? — вдоволено спитала вона.
Її мама приїхала додому з пісенного свята й заходилася витирати фрукти, з яких збиралася робити мистецькі композиції. Ми з Леною їли.
— Атож, уявляю. А чого ти собі бажаєш?
— Тата.
Мама зітхнула й спитала, чи Лена хоче його загорнутим у папір, чи у вигляді подарункової листівки.

В горах у тата надзвичайно веселий настрій. Тоді можна питати його про ті речі, про які, звичайно, ніхто ніколи не насмілюється питати, і він майже весь час сміється.
— У горах не можна гніватися, — пояснив він, коли я йому про це сказав. — Хіба ти цього сам не відчуваєш, Трілле?
Я відчував і кивнув головою. Лена вважала, що раз воно так виходить, то татові треба вибиратися в гори набагато частіше.