Донна Тартт

Я відступив назад, щоб роздивитися краще. Ця пташка була звичайнісіньким створінням і не мала в собі нічого сентиментального; і те, що вона ховала в собі акуратно й компактно — свою яскравість, свій пильний і стривожений вираз, — змусило мене пригадати мамині дитячі фотографії: щиглика з темною голівкою й застиглим поглядом.

«Ви знаєте, це було шістдесят років тому, і я ніколи більше не бачив ту дівчинку з її рудим волоссям,

— Так от, цей судив за специфічною системою: у понеділок він вішав конокрадів, по вівторках — картярських шулерів, по середах — убивць…

Ох, цей сердешний пан шляхетний,
Що має вигляд не руїн юнацтва,
Але руїни тих руїн.

Джон Форд. Розбите серце

— Я не можу з тобою одружитися.
— Чому?
Мені здавалося, вона зараз скаже: «Бо я тебе не кохаю», — що більшою чи меншою мірою відповідало істині, але натомість вона подивувала мене геть іншим:
— Бо я кохаю Генрі.
— Генрі помер.
— Нічого з цим не можу вдіяти. Я все ще кохаю його.

Мене засліпила ця раптова увага; немовби персонажі улюбленої картини, зайняті своїми справами, несподівано підвели голови, відірвалися від своїх занять і заговорили до мене.

білий метелик над темним ґрунтом облітає якийсь червоний фрукт. Насичене шоколадно-чорне тло випромінювало тепло, яке вбирало і переповнені крамом склади, і історію, і плин часу.

білий метелик над темним ґрунтом облітає якийсь червоний фрукт. Насичене шоколадно-чорне тло випромінювало тепло, яке вбирало і переповнені крамом склади, і історію, і плин часу.
— Голландські художники справді знали, як передати цю грань, коли стиглість переходить у гниль. Плід ідеальний, але це ненадовго, він ось-ось зіпсується.

Наркота врятувала мене від гострої тривоги — врятувала принаймні на годину двадцять хвилин. Якби не вона, я метався б, телефонував до портьє, уявляв, що внизу вже розташувалися копи, які прийшли по мене. Але наркота наповнила мене ведичним спокоєм. Тривога! Яка втрата часу! Усі священні книги мають рацію. Безперечно, тривога — це ознака примітивної й духовно нерозвиненої особи. Що там писав Єйтс про вражених китайських мудреців? Усе гине й створюється знову. У їхніх стародавніх очах іскриться сміх. Ось у чому мудрість. Люди лютували й плакали і руйнували все на світі протягом століть, скаржилися на своє жалюгідне маленьке життя — а який у цьому сенс? Що приносив їм цей марний смуток? Погляньте на степові лілеї, як вони ростуть: не працюють, не прядуть209. Чому ми переживаємо з тієї або іншої причини? Хіба ми, як розумні істоти, не прийшли на землю, аби бути щасливими в той короткий термін життя, який нам даровано?

Мені дали б не більше десяти років за крадіжку музейної картини, але, вбивши Мартіна, я переступив межу в інший світ, з якого повернення не було.
Проте я якось прилаштувався витримувати думки про смерть Мартіна чи, радше, обминати їх. Цей учинок — із його вічністю, незворотністю — закинув мене в настільки інакші світи, що для багатьох практичних аспектів життя я був уже по суті мертвий. У мене було таке відчуття, ніби я перебуваю поза всім, ніби дивлюся на землю з крижини, що відпливає все далі в море. Того, що зроблено, не повернеш. Мене більше немає.