Королівство Гріха

Я теж не проти познайомитися ближче, якщо ви такий хороший друг моєї Емілії.

— Я б нізащо не дав демонові убити тебе, ну може тільки трохи покусати.

— Як завжди, втішно.

— Усьому і завжди є причина, відьмо. Нам потрібно з'ясувати, як усе пов'язано, і не скидай з рахунків свого друга лише тому, що він смертний. Емоції бувають неймовірно сильними. Люди вбивають і за мотивами менш значними, ніж жадібність і ревнощі.

— Що змусило тебе принести мені клятву на крові?

— Я хотів протоптати між нами шлях довіри.

— Значить, це була оливкова гілка.

— Схоже на те, відьмо, — він підняв обличчя до місячного світла, — крім того, можливо, я хотів, ще… тих штук, які ти приносила. Якби ти померла, мені б довелося шукати їх. Це було б дуже незручно.

— Може, я й не вб'ю тебе, але знайду спосіб змусити тебе страждати.

— Повір, для цього достатньо однієї твоєї присутності.

Я збиралася рушити йому назустріч, але хтось схопив мене за талію. Замість вириватися, я сфокусувалася на відчутті тепла за моєю спиною. Твердість. Сила. Я мало не забула, як сильно хотіла його.

Його серце билося як шалене під моєю долонею.

Ми стояли дуже близько і обидва важко дихали.

— Ти зможеш знайти тут щось корисне, що допоможе нам розкрити вбивство Вітторії?

— У тебе пульс почастішав, — Гнів простяг руку до артерії на моїй шиї, але зупинився, злякавшись торкнутися шкіри. — Як і у твого «брата», коли ми розмовляли про тебе. Дивно для члена святого братства так ревнувати.

— Ти… Ти спала з цим людським виродком?