Iван Карпенко-Карий

Поки був чоловіком — і не вередував, а паном зробили — чорт тепер на нього й потрапе.

Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало…

Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає - і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш.

Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.

Чи понятно вам теперечки, добродiю, вiдкiль сiя напасть постиже нашу палестину, яко не iмами нi краплi дощу, даже i до днесь?

дасть бог свiт, дасть i совiт, то й порадимось, що треба робити».

ДІЄВІ ЛЮДЕ
Терентій Гаврилович Пузир — хазяїн, мільйонер.

Марія Івановна — його жінка.

Соня — їх дочка.

Феноген — права рука хазяїна.

Маюфес — фактор.

Павлина — кравчиха з города.

Зеленський, Ліхтаренко — економи.

Куртц — шахмейстер.

Петро Петрович Золотницький — родовитий багатий пан.

Калинович — учитель гімназії.

Зозуля — помічник Ліхтаренків.

Лікар.

Харитон — розсильний.

Петро.

Дем'ян.

Дівчина.

Юрба робітників

І сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни!

Я цього діла не знаю, а коли не знаєш броду — не лізь прожогом в воду!

Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагать. Он у мене робочим поденним платять тридцять п'ять копійок. Нехай голодні ідуть до мене по п'ятнадцять копійок на роботу.