Девід Брукс

Кожен, хто вирішив зробити якусь добру справу, не повинен сподіватися, що інші люди відкотять бодай кілька каменів із його шляху, а мусить сприймати свій жереб зі спокоєм навіть тоді, коли вони додадуть ще кілька. Перемагає лише та сила, яка зіткнувшись із перешкодою, стає сильнішою

ті, хто ставить за мету боротьбу, зрештою, щасливіші від тих, хто шукає щастя.

Благодійність — це близнюк гордині

Довготерпеливий краще за хороброго, і той, хто володіє собою, краще за завойовника міста

характер — це «ансамбль постійних схильностей — зі звичних почуттів і бажань

Той, хто любить, хоче жертвувати, прожити життя, яке було б жертовним

ля тих, кого він любить

я твердо переконався у тому, що занадто часто ми зневіряємося у відсталій дитині — наче вона безнадійна, відмовляємося від незграбної тварини — наче вона ні на що не придатна, махаємо рукою на виснажене поле — наче його неможливо відновити. Ми робимо це здебільшого через те, що не готові витрачати час і докладати зусилля, щоб довести самим собі протилежне: переконатися, що проблемний хлопчик може стати чудовим чоловіком, що тварина може піддаватися дресурі, що поле може відновити свою родючість

шко́да, якої лідери завдають, коли помиляються, більша за користь, яку вони приносять, коли роблять усе правильно. Тому правильною позицією є обачність, а усвідомлення меж — це підвалини мудрості.

Якби я написала найкращу книгу, створила найвеличнішу симфонію, намалювала найпрекраснішу картину чи виліпила найвитонченішу статую, я не почувалася б досконалішим і щасливішим творцем, аніж коли до моїх рук поклали моє дитя»