Мері Шеллі

Ці роздуми трішки розвіяли хвилювання, з яким я розпочинав листа і тепер відчуваю, як серце сповнює ентузіазм, що неначе підносить мене до небес, адже ніщо так не заспокоює розум, як чітка мета, котра слугує своєрідною точкою опори, на якій душа може зосередити своє вчене око.

Але маю одне бажання, яке мені ще не вдавалося задовольнити, Маргарет, – у мене немає друга. Коли мене сповнюватиме ентузіазм від успіху, я не матиму поруч людини, аби розділити радість; якщо мене поглине розчарування, то не буде нікого, щоб підтримати мене у зневірі. Я викладатиму думки на папері. Так, це далеко не найкращий спосіб вилити душу. Мені так бракує близької людини, котра б мене розуміла, з якою я б міг спілкуватися очима. Можливо, моя люба сестричко, ти вважатимеш мене надто романтичним, проте мені справді потрібен друг. Біля мене немає нікого чуйного і разом з тим сміливого, людини світлого та всеохоплюючого розуму, яка б розділяла мої смаки, аби одобрювати чи коригувати мої плани. Такий друг злагоджував би помилки твого безталанного брата!

«Який шляхетний чоловік!» – вигукнеш ти. Він такий, проте зовсім неосвічений: мовчить як німець, і в ньому живе щось на зразок легковажного неуцтва, що робить його поведінку ще дивовижнішою і відлякує інтерес та симпатію, які, безперечно, інакше б притягували до нього.