Валерій Шевчук

  • I NADEJDAhas quoted10 months ago
    Знову винуватцем була її туга, її трохи кирпатенький ніс і погляд палющих синіх очей — більшість чоловіків все-таки шукають у жінці посередність.
  • I NADEJDAhas quoted10 months ago
    Знову винуватцем була її туга, її трохи кирпатенький ніс і погляд палющих синіх очей — більшість чоловіків все-таки шукають у жінці посередність.
  • I NADEJDAhas quoted10 months ago
    Один із хлопців Олександри Панасівни пішов по гас, він вистоїть біля гасової будки добрих п’ять годин, доки дістанеться зі своїми бляшанками до дверей, за якими просяклий наскрізь гасом чоловік відміряє йому палющої рідини. Другий хлопець пішов до магазину, щоб повернутися на обід, несучи під пахвою кілька хлібин із паперовою смужкою. За ним ітимуть ще й дві дівчинки, які наспіють до магазину, коли доходитиме черга, — перед тим вони обійдуть із відрами цілий берег, збираючи цурпалля й напівспалене кам’яне вугілля. Найменша дівчинка вихоплюватиме з-під материної лопати картоплю, бо сьогодні Олександра Панасівна вирішила викопати рештки картоплі з городу. Сама Олександра Панасівна багато діла не зробить: збігає на базар, зварить їсти, викопає картоплю, випере гору дитячих сорочок, штанів та платтячок, підмаже хату там, де обвалилася глина, сходить з малою до Марії Яківни по молоко, полізе на горище, щоб закласти дірку на дахові, — минулого дощу текло в хату, витріпає й вивітрить дитячі постелі і побіжить до сторожа Степана купити яєць — сьогодні іменини в її найменшенької.
  • I NADEJDAhas quoted10 months ago
    Увечері вони зберуться разом, розкриють одну із банок, що подарував їм Володимир, сядуть до столу і одержать по скибці хліба, намазаній тушкованою свининою, і по шматку солодкого пирога з маком. У дітей світитимуться очі, і вони їстимуть ті скибки й пиріг помаленьку, щоб надовше розтягти задоволення; після того Олександра Панасівна наставить старий як світ патефон, і голка почне вишкрябувати з платівки звуки зі своєрідним прихрипуванням — діти почнуть танцювати під ту музику. Танцюватиме з ними й вона, доки виступить їй на оці блискучий кришталик сльози, — згадає вона тоді невисокого, широкоплечого чоловіка, тиха туга обвіє її. Очі із тим кришталиком обведуть всі п’ятеро личок, які захоплено вистрибуватимуть у хаті; тоді витягне Олександра Панасівна з кутка самовар, обітре його й промиє. Накидає вугілля й принесе від літньої печі жару. Діти притягнуть тоді батькового чобота, натягне вона його на трубу й почне натискати на нього, як на міх. Чекатимуть, щоб засопів, запарував той самовар і скип’ятив для них воду. Після того Олександра Панасівна добуде фруктовий чай, розімне його і віджене дітей, які захочуть з’їсти той чай і так. Поставить на самовар порцеляновий чайник, тріснутий з одного боку, а чайник накриє полотнянкою. Відтак сидітимуть вони, всі шестеро, захоплено поблискуючи очима, адже на кожного чекатиме по грудочці цукру: дехто спершу з’їсть той цукор, а тоді вип’є чай, а дехто той цукор сховає до кишені. Питиме солодкий чай тільки іменинниця, бо заколотить його їй мати, докинувши й свою грудочку, від того два рожеві рум’янці зацвітуть на її щоках — буде та іменинниця сьогодні щаслива.
  • I NADEJDAhas quoted10 months ago
    Вона бачила на тій дорозі перш за все високу постать спершу чорнявого, а тоді зовсім сивого чоловіка: мимоволі йшла за ним, достосовуючись до його ходи, і знову вони ставали плече в плече. Iшли так, тримаючись за руки, і мали на серцях непорочний мир, що його може зродити тільки справжня любов…
  • I NADEJDAhas quoted10 months ago
    Надія прошепотіла сестрі щось виключно жіноче, і та мусила переключити увагу — заговорили вони про варення, печиво та в’язання; стали в жінок при тому таємничі й прегарні обличчя, а на вустах вряди-годи заквітали тонкі й загадкові усмішки.
  • I NADEJDAhas quoted10 months ago
    Чи хоч візьми, оцей мій браток… Гадаєш, у нього всі клепки?

    — Дивно, — сказала Галя. — Дід Iван твій рідний брат, а ви-от ніколи й не бачитеся…

    — Він не зовсім мій рідний брат. У нас була тільки спільна мати.

    — Так дуже не любите одне одного?

    — Ми різної крові з ним, Галочко, — сказала гостро стара. — Він крові блудячої, а я справжньої…

    Галі стало раптом смутно. Побачила перед собою високочоле, гарне обличчя діда Iвана, — ішов він за козами, і вітер кошлатив його сиве волосся…

    — А я-от до них забігаю, — сказала Галя. — Така мила та Марія Яківна…

    — Я проти неї теж нічого не маю, — озвалася бабця. — Дивно мені тільки, як вона його терпить?

    Засміялася сухо, а тоді щільно замкнула вуста. I вразилася Галя з неї під ту хвилю: вуста стали як щілинка, а очі зробилися круглі й нетямкуваті. Горіло в них по іскрі, і Галя ніяк не могла втямити, що втішного для бабці в цій історії.
  • I NADEJDAhas quoted10 months ago
    — Почому кози? — спитав Iван.

    Баба подивилася на нього з підозрою, але за мить з її рота поплив велемовний потік. Вона почала розказувати йому про гірку свою долю, покивуючи при цьому головою, про старість-не-радість і про пропалу свою силу. Розказала з тремом у голосі про одну, другу й третю козу, одна з них Валентина Iванівна, друга Світлана Iванівна, а третя Людмила Iванівна, бо всі три вони єдинокровні сестри; оповіла вона про те, що цілий день і ніч проплакала, перш ніж зважитись вивести цих красунечок на базар. «Красунечки» совалися писками Iвану в долоню, мекали, немов і собі навперебій розказували про свою долю. Стара тим часом оповіла Iванові, що вони спокійні й мирні кізочки, а молока дають стільки, що вона не знає, де його й дівать. Сметани з того молока не збереш, сказала йому стара, — це твар ніжна і, коли хочете, благородна, але який у тому молоці смак! Молоко, сир і кисляк чудові, сир не гірший коров’ячого, а може, й кращий, гордо сказала баба, і коли він їй не вірить, вона напише йому свою адресу, недалеко й живе, на Трипільській: там у неї хата, городець і сад. I городець, і сад вона ще опрятає, а от ходити за козами їй уже не під силу.
  • I NADEJDAhas quoted10 months ago
    Марія Яківна по-домонтарському обходила парти й ретельно їх обтирала, потім вона обітре дошки й столи; в цей час у порожніх класах знову задудніли лункі голоси, і четверо квачів дружно заходили по стінах. Стелі оббілювала Олександра Панасівна, як найвища: в класі запахло мокрою глиною, і Хлопець, удихнувши того запаху, відчув урочистий настрій, який запановує, коли білять хати.

    З кутка двору захоплено цвірчали цвіркуни, сонце щедро освітлювало двір і людей у ньому, і всі вони в тому світлі здалися Хлопцеві спрозорілими. Пізніше він згадав цей день, сидячи самотньо на веранді Марії Яківни в тому-таки лозовому кріслі, що в ньому любив сидіти старий Iван, — буде він тоді дорослий і куритиме люльку. Одна із хмарок, які випустить з тої люльки, раптом освітить йому ту далеку картину, повернувши незрівнянне відчуття серпневого сонця, яке завжди свідчить про достояність, а водночас і про закінчення літа.
  • I NADEJDAhas quoted10 months ago
    Перестала тремтіти втомлена від писання його рука, — на душу опускався мир, ім’я якому втома. Марія відчула цей його настрій, побачила загорнений зошит і відкинутий набік олівець.

    — Обідати будеш? — спитала вона.
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)