Ілля Полудьонний

Люди завжди бояться чогось конкретного: клоунів, літати, загубити новий айфон. Але якщо забрати у психіки об’єкт страху й залишити лише страх, людина відчуватиме тривогу. Можливо, об’єкт страху був, але зник. Це може статися через дуже ранній травматичний досвід: дитина злякалася, минуло багато років, ситуація забулася, а суб’єктивне почуття тривоги досі мучить.

Сучасне розуміння тривоги представив німецький психіатр і невролог Курт Ґольдштейн. Він розумів її як суб’єктивне переживання живої істоти, що опинилася в умовах катастрофи16. Якщо організм потрапляє в середовище, на яке не може адекватно реагувати, він відчуває загрозу для свого існування або для цінностей, потрібних для існування. Тобто тривога — базове відчуття, притаманне навіть немовлятам, це реакція на середовище.

Джеймс Голліс у книжці «Трясовини душі»1718 пише, що тривога неминуча й завжди стосується майбутнього. Люди ніколи не кажуть: «Я тривожуся через своє минуле». Навіть якщо в минулому людина вчинила щось погане, усе одно це стосується її майбутнього — втрати репутації, капіталу, важливих взаємин. Голліс зазначив, що тривога — це плата за розвиток.

Людина не може рухатися вперед без тривоги, тому що розвиток пов’язаний з невідомістю, а вона завжди наповнена проєкцією катастрофи або просто неясністю, неконтро­льованістю. Невідомість погано витримується, тому що ми в базовому бажанні прагнемо до комфорту й безпеки. А щоб рухатися далі, нам треба зіштовхуватися із чимось новим. Голліс зазначав, що є умовна формула: прогрес людини пов’язаний із тривогою, а безпека як зупинка в зоні комфорту — з депресією, бо потенціал людини перестає працювати.

Тривога — і психічне, і тілесне явище водночас, як і будь-яке почуття. Очевидний факт, але не всі про це замислюються. Саме тому дихальні вправи діють.
Також під час тривожного стану допомагає відчуття опори під ногами. Якщо можете собі це дозволити, зніміть взуття і пройдіться босоніж. Намагайтеся начебто чіпляти землю пальцями ніг. Вправу можна робити й у взутті, але босоніж ефективніше. Допоможе й лягти спиною на тверду поверхню — підлогу чи стіл. Кілька хвилин концентруйтеся суто на відчутті опори й тиску на тіло. Ці техніки добре комбінувати з дихальними вправами.
Окремий дієвий метод — медитувати, але цього треба спочатку навчитися. І воно того варте — мати це вміння у своєму арсеналі досить корисно.

Дослідження, вивчення нового — це все про зустріч із тривогою. Її рівень наразі високий і тільки ростиме, а люди, найімовірніше, поступово адаптовуватимуться. Можливостей також дедалі більшає, і часом це веде до розгубленості.

Заперечення об’єктивних причин може викликати багато страждання, і навпаки — прийняття життя здатне забезпечити більше вільного від напруги внутрішнього простору, в якому може з’явитися новий сенс.

Коучі та бренди стимулюють погоню за щастям, яка будується на постійному очікуванні: піду на роботу — стану щасливим, отримаю першу зарплату — стану щасливим, придбаю за неї перший смартфон — стану щасливим, отри­маю багато фоловерів в інстаграмі — стану щасливим і так далі. А щастя чомусь ніяк не приходить.

Жити в постійному щасливому стані — це якийсь анабіоз: ти ніби й живий, але якось не по-справжньому.

Якщо тривога — про розвиток, то потрібно йти їй назустріч.
Тривожна розмова — ідіть і говоріть. Страшно щось робити — ідіть і робіть. Боїтеся публічних виступів — виступайте. Але виконуйте все це максимально усвідомлено.
Єдина вправа, яка прокачує зниження тривоги й паралельно розвиває, — рухатися назустріч. Якоюсь мірою це як розвідка території: якщо уважно роздивитися місце, у якому перебуваєте, рівень напруги зменшиться.