Максим Кідрук

Не можна втримати в серці те, для чого там немає місця

Не втримуй у серці те, для чого там немає місця.

Раніше мені здавалося, наче люди покінчують життя самогубством через помилки. Не через усвідомлення помилок, а коли через помилки з тихим хрускотом ламається невидима підпірка, на яку зазвичай спираються перед тим, як поглянути в очі найріднішим. Тоді, коли помилок накопичується так багато, що ти стаєш безнадійно поламаним усередині.

Важко називати любов’ю те, що спустошує й калічить.

Метелик, який обсмалив краєчки крил, нізащо не наблизиться до вогнища вдруге. Собака, який зірвався у прірву та, прокотившись три десятки метрів, дивом уцілів, обходитиме провалля стороною. І тільки людина, обпікшись, уперто мчить на вогонь, стрибає у безодню, вірячи, що колись обов’язково дотягнеться до омріяного тепла чи злетить у вільне від хмар небо.

Втрачати надію вдруге значно болючіше.

Таке буває. Ти просто знаєш, що щось не так. Відчуваєш, не потребуючи раціонального пояснення.

Норвуд для Бюро – як дірка в задниці для людини. Ні для кого не найулюбленіша частина тіла, та без неї ніяк, бо за лічені дні все заб’ється лайном.

Зрештою немає нічого дивного в ідеї, що, помираючи, ми помираємо не повністю.

у світі є речі, які ти не можеш контролювати, проте які ніколи не залишать тебе в спокої.