Володимир Сосюра

В густій траві нашого подвір'я я так зачитався «Ветхим завітом», що забув про навколишній світ, а так у книзі блукав по жовтій од піску безкінечній пустелі під гарячим, безжальним сонцем з героїчним єврейським племенем і захоплено дивився на Гедеона, коли він виділяв хоробрих од боягузів по тому, як вони пили воду в річці, — чи губами, чи жменями.

На старості йому дали казьонку, і він до самої смерті торгував горілкою на користь російській імператорській армії, яка одягалася і годувалася за прибуток од продажу горілки.

І Роза стала Надією.

Мені було вже п'ять років. Я навіть був «великодержавним шовіністом» і називав татового брата в других, що приїжджав до нас гостювати а Третьої Роси, і його батька, татового дядю, негарним словом, коли мати просила мене їх цілувать.

А у Питере, на троне,
сидит чучело в короне…

При злиднях, та ще й з перцем

За те, що ми в середу й п'ятницю іноді їли скоромне, волоські діти, бігаючи повз наших вікон, кричали:
— Жиди-молоко!

А куркулихи не жінки нашого народу. То потвора без душі, які не мають ніякісінького права зватися людьми.

За вікном риплять кроки перехожих, і плаче моя молодість.

Він сказав, що у них буде одеська артистка.