Анастасія Шевердіна

— Зітхати забороняю: на війні як на війні! За місце під сонцем, та що там — за найменшу приємну дрібничку — треба змагатись! Як би тяжко нам не було, ми ніколи не повинні виказувати стороннім слабкість! Сльози залишай для друзів, недругам даруй посмішку. Коли ворог побачить, що тобі боляче, — він тиснутиме на тебе, доки не вичавить радість і життя до краплі!

Існують люди, які непридатні бути щасливими. Є в їхній душі якийсь вроджений дивний дефект, порожнеча, яку не вдається заповнити. Вони на повний рот ковтають життя, вони прагнуть яскравих вражень, сиплють увсебіч цікавинками й жартами, змушуючи оточуючих чудуватися й реготати до кольок, а самі захлинаються тугою.

— Не вигадуй! Живи, будь ласка! Ти зможеш почати заново, з чистого аркушу! Є люди добрі, віддані, щирі! Ти їх знайдеш, і вони допоможуть тобі піднятись! Ти не одна!

Голос переконував, що хоча й не все можна виправити, але все можна пережити.

Вихід є завжди, навіть якщо ти його не бачиш!

«Будь людяним. Твоя доброта зцілює не тільки оточуючих, але й тебе самого».

Навіщо бити її, якщо вона вже переможена?!

Не все можна виправити, але все можна пережити!

що хоча й не все можна виправити, але все можна пережити.

Життя — лайно! І смерть — також!