Кларісе Ліспектор

це ще вищий рівень свободи: не боятися бути незрозумілим.

І під час писання я часто починаю усвідомлювати речі, про які несвідомо я раніше не здогадувалася, що знала їх

Господи, але ж проблема в тому, що не існує, з одного боку, змісту, а з іншого — форми. Це було б легко: переказати зміст за допомогою вже вільної форми. Але боротьба між формою і змістом полягає в самій думці: зміст бореться за створення форми. Чесно кажучи, про зміст не можна говорити без форми.

Складність форми полягає саме в тому, що вона складається зі змісту, з самого розуміння або відчуття, які не могли б існувати без належної, а іноді й унікальної форми.

Воно рятує душу, загнану в пастку, рятує людину, яка відчуває себе непотрібною, рятує день, у якому живеш, і якщо не писатимеш, ніколи не відчуєш по справжньому. Писати — це прагнути зрозуміти, це прагнути відтворити невідтворюване, це відчувати до самого кінця відчуття, яке б лишилося невисловленим і задушеним.

коли мене охопило свідоме бажання писати, я раптом побачила себе у вакуумі. І в цьому вакуумі не було нікого, хто міг би мені допомогти

Покликання — це не талант. Можна мати покликання й не мати таланту, тобто тебе можуть кликати, але ти не знатимеш, як рушити з місця

Я відповіла журналістові, що розуміння читача сильно залежить від його ставлення до занурення в текст, від його схильностей, його відчуженості, від, власне, упереджень.

До речі, останнім часом я багато проживала поруч із кимось і з подивом виявила, що я стерпна, іноді навіть приємна істота.

Ну добре. Не завжди

Також невичерпною була б тема надмірного вживання. Я іноді п’ю занадто швидко, і цьому немає ради: або я фактично засинаю всередині й стаю млявою, задумливою, і думка вже не розвиднюється у просторі, або я збуджуюся, базікаючи дурниці крізь миттєві проблиски свідомості.