Робін Гобб

На кухні пахло їжею, пивом, чоловічим потом, вологи

Мої змерзлі ноги почали німіти.

Ми вийшли з псарні. Надворі сяяло сонце. На купі сіна спав старий собака.

— Спи, старенький. У тебе вже достатньо цуценят, тому тобі не треба полювати. Якщо ти, звісно, сам не захочеш, — приязно промовив Раріск. Почувши голос хазяїна, пес підскочив і лагідно пригорнувся до господаря. Пес подивився на мене. То був Нюхач.

Я витріщився на нього, а він лагідно дивився у відповідь своїми жовтими очима. Я легенько прочитав думки, але відчув лише здивування. Потім — потік тепла та прив’язаності. Без сумніву, тепер він належав Раріску; сильний зв’язок між нами зник. Але я відчував його приязну ніжність та теплі спогади про ті часи, коли він був ще цуценям і ми були разом. Я опустився на одне коліно й погладив його руду шерсть, що з роками стала кострубатою. Його очі починали затуманюватись від старості. Коли я його торкнувся, то на мить між нами виник колишній зв’язок. Я знав, що йому подобалося лежати на сонці, але він з радістю побіг би полювати, особливо якщо Раріск буде поряд. Я поплескав його по спині й одвернувся. Раріск з подивом дивився на мене.

— Я знав його ще цуценям, — сказав я.

— Багато років тому Барріч відправив його до мене разом з мандрівним писарем, — повідомив Раріск. — Я з ним чудово проводив час на полюванні.

— Ти добре за ним доглядав, — промовив я. Ми рушили в бік палацу

Ще гірше. Зрозумій мене правильно, я не хочу, щоб хтось бачив, як ми спілкуємось.

— Зрозумій мене правильно, паненя, але я теж

— Мене отруєно! — драматично промовив він.

— Досить! — відрізала Кеттрікен. У цю мить до покоїв забіг Коб.

— Обережно! Зрада! — закричав він і зблід, побачивши Кеттрікен. — Моя леді, ви не пили цього вина? Цей бастард-зрадник отруїв його!

Гадаю, нашу гру було зіпсовано тим, що ніхто не реагував. Ми з Кеттрікен перезирнулися. Раріск скотився зі стільця на підлогу.

— Припини, — зашипіла вона.

— Я отруїв вино, — щиро промовив я до Коба. — Як мені й говорили.

Спина Раріска вперше смикнулася.

Раптом я сліпо зрозумів, як мене обдурили. Вино вже отруєне. Це яблучне вино з Ферроу, яке, напевне, давали цього вечора. Регал не довіряв мені. Але він сам міг його отруїти в такому місці, де всі довіряли одне одному. Я знову подивився, як Раріск смикається, розуміючи, що нічого не зроблю. У мене почав німіти язик. Я мляво подумав, наскільки сильною була доза, адже сам зробив лише один ковток. Цікаво, я помру тут чи на пласі?

На щастя, люди не вміють тужити так, як собаки

Барріч замовк.

— Ти допоможеш мені? — нарешті запитав я.

— Не знаю, — тихо сказав він, а потім майже благально додав: — Фітце, що з тобою? На кого ти перетворився?

— На кого й ти, — зізнався я. — На людину короля.

Барріче, вони збираються вбити Веріті. В такому випадку Регал стане королем.

— Що ти таке говориш?

— Доки я тут пояснюватиму, це може статися. Допоможи мені звідси вибратися.

Ти так говориш, наче у Регала є здоровий глузд. Але я не помічав за ним такого. І я завжди ненавидів придворні інтриги, — поскаржився Барріч. — Як на мене, краще чистити стайню

Я рухався до виходу, але Коб випередив. Не дивно, адже він сьогодні не курив. Він був спритніший і сильніший за мене, а мізки не затуманені. Він схопив мене руками й повалив на підлогу. Його обличчя було зовсім поряд. Коб ударив мене в живіт. Я впізнав його подих і запах поту: Ковалик відчував його перед смертю. Але цього разу в мене в рукаві був дуже гострий ніж, просочений найшвидшою отрутою, яку Чейд тільки міг приготувати. Після того як я вдарив його ним, Коб устиг дати мені два чималі стусани. Затим упав і помер. Бувай, Кобе. Коли він падав, я згадав веснянкуватого конюха, який говорить: «Ходімо, там наші друзі». Це могло статися й інакше. Я знав цю людину, і після його вбивства частина мого власного життя померла.