Голлі Блек

— Принц Кардан буде вашою останньою дитиною, — промовив королівський астролог. — Він стане погибеллю корони та згубою престолу.

— Лише з його пролитої крові може зродитися видатний правитель, але не раніше, ніж звершиться те, про що я вам сказав.

— Вся влада проклята, — відказую я. — Найжахливіші з-поміж нас ладні заради неї на що завгодно, а ті, хто розпоряджався б владою найкраще, не хочуть, щоб їм її нав’язували.

— Кохання дурне. Ми тільки те й робимо, що розбиваємо серця одна одній.

Може, я тягнуся до неї мимоволі, так само, як мухи мимоволі летять до хижих рослин.

— Лок мертвий, — випалює Терін.
Я різко розвертаюся. Небо над нами ясне, блакитне й чисте. На довколишніх деревах перегукуються між собою птахи. Звіддаля чути будівництво й дорожній рух. Цієї миті таке поєднання здається особливо чудним: я стою у світі смертних і чую про смерть безсмертної істоти — істоти, яку знала, яку цілувала.
— Мертвий? — Це здається неможливим навіть після всього того, що я бачила. — Ти впевнена?
У ніч перед весіллям Лок і його друзі спробували загнати мене, наче зграя псів, що женеться за лисицею. Я пообіцяла відплатити йому за це. Якщо він мертвий, я не зроблю цього ніколи.
А ще він більше ніколи не спланує нової вечірки, щоб принизити Кардана. Не засміється з Нікасією й не нацькує нас із Терін одну на одну. Можливо, я маю відчути полегшення: він же спричинив стільки проблем. Але замість цього з подивом відчуваю скорботу.
Терін вдихає, неначе збираючись із духом.
— Він мертвий, бо я його вбила.

Принаймні моїх думок ніхто не читає. Хай які вони дурні, та лишаються моїми.

Поки я йшла дорогою кинджалів й отрути, вона йшла не менш небезпечним шляхом жаги.

— Джуд, ти не можеш справді думати, ніби я не знаю, хто переді мною. Я впізнав тебе, щойно ти ввійшла до твердині.

Для того, хто вмирає з голоду, немає занадто розкішних бенкетів