Юрій Андрухович

— батько двадцяти двох дітей, багатолітній наш помічник, агент для особливо делікатних доручень "Циганський Барон".
— Це той, що втопився у гівні?
— Той самий.

Однак свобода виглядає ілюзорно, як вдало відзначив в одному зі своїх віршів Андрухович!…

Проклинаю імперію. — вимовив ти з інтонаціями східного пророка.

Я це життя любив — з усім паскудством, — хоч це паскудство й мучило мене. Однак не вб’єте ви мене цілком —

Я намагався не мати ворогів і подобатися всім без винятку, пам’ятаючи, що єдиний мій найлютіший ворог — це я сам.

Одного чудового дощового травневого дня, тобто сьогодні, будучи в дещо потьмареному етапі, я за якимось бісом опинився в підземеллі.

Чи ґречно, друзі мої, чи шляхетно, чи по-людськи це, що в таку пекучу для мене хвилину, коли я ледве врятувався від знищення, втратив кохану жінку, а тепер лечу кудись у невідоме, аби. ймовірніше за все, дістати кулю в чоло, чи гуманно це, друзі мої. — закидати мені в таку мить пияцтво, звинувачувати в незнанні античних реалій?

ти вивергаєш нарешті із себе увесь цей день, усі його хімічні елементи вкупі з органічними речовинами, усю цю Москву.

навчимо їх перемагати у референдумах. Бо референдум — це Ідеальний спосіб маніпулювати людьми, залишаючи в них ілюзію, нібито вони самі вирішують свою долю. Ми навчимо їх любові до Держави. А це означає — до насильства, обманів і хабарів. Ми дамо їм повну свободу заганяти себе у прірву.

Москва переставала існувати.