Василь Стус

Гойдається вечора зламана віть,

Пливуть видіння, пагорбами криті,

І стіл, і череп, і свіч

Зима. Паркан. І чорний дріт

і кровоточать садна мрій.

Нас обкрадає здатність до звикання.

і в щасті тім, в просвітлій тій годині
ти доживеш оте, що губиш нині.

щось мене світом водило,
а не розкрило очей.