Сергій Дзюба

Чимало символів тоталітарного режиму було показово знищено з прийняттям закону про декомунізацію. Але деякі старанно замаскувалися, перефарбувалися або заліпилися зверху гіпсом із зображенням українського тризуба. Вони причаїлися, затамувавши злість та образу, і мовби терпляче чекають на кривавий реванш.

Така собі примара минулого в барвах сучасності. Скільки ще зали

залишилося цих гербів, зірок, барельєфів, мозаїчних панно, бюстів, пам’ятників і меморіальних табличок по всьому Києву? А по Україні — узагалі безліч! Чимало символів тоталітарного режиму було показово знищено з прийняттям закону про декомунізацію. Але деякі старанно замаскувалися, перефарбувалися або заліпилися зверху гіпсом із зображенням українського тризуба. Вони причаїлися, затамувавши злість та образу, і мовби терпляче чекають на кривавий реванш.

Своєю страдницькою смертю Стус забезпечив собі безсмертя. Байдуже, на руках у якого саме гебіста він помер.

Комуністична і нацистська системи багато в чому наслідували одна одну.

сам не знаю так себе, як знають хлопці з КДБ

Якось Юрко Литвин сказав, що митець певною мірою схожий на жінку — коли має творчий задум, то мусить цим задумом розродитися. І як тяжко матері бачити, як топчуть її щойно народжену дитину, так митцеві тяжко дивитися, як знищують його твір.

Дорогий Андрію Самійловичу! Прошу — зарадьте. Стрімкий процес денаціоналізації українців — це божевілля, це — трагедія. Зараз я читаю рідну мову в Горлівці. Тут є кілька українських шкіл, яким животіти зовсім недовго. Неважко знайти факти найгрубішого шовінізму. Чому ж ми такі байдужі, коли мусить бути гнів, і гнів, і гнів?! Доля Донбасу — це майбутня доля України, коли будуть одні солов’їні співи»

Погодьтеся, у листі до Малишка ви трохи погарячкували. На Донбасі були і є українські школи,— активно апелювала до Василя досвідчена гебістка, провокуючи його на розмову.
— У Донецьку жодної не було! — упевнено відповів Василь і пройняв Віру твердим холодним поглядом.

Припустімо,— навмисно відвівши очі першою, погодилася вона.— Але ж у кожній школі усіх радянських республік обов’язково вивчають творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського…
— У російському перекладі? — саркастично запитав Стус.