Олесь Гончар

І пильно дивилася в вічі, і я виразно чув, як ти входиш до мого серця

Я стидався дивитись на твої білі стрункі ноги, але, одвівши погляд, все одно бачив їх весь час.

Високе небо над тобою гуде од вітру, мов блакитний дзвін.

Білий вітер стугонів у порожнечі гір.

простягла мені свою білу руку.

Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір'ях, і облизане каміння сміється до сонця.

Від скирти сіна відділяється Ілля, білий, мов привид. Замерз, лається і питає:

Туманні каламутні заграви жовтіють за Модри Каменем

Над шосе зупиняємось, мов над білою прірвою. Внизу, по дорозі, чорніють німецькі машини, і шофери стрибають довкола вогню, розмахуючи руками. Білі завії снігу вихряться при світлі багаття.

Ти теж була в білій сукні, і на рукаві чорніла пов'язка.