Шарль Бодлер

Хмеліє од весни і сонця юний дар,

П’янять його зірки і квіти, наче вина,

І в хлібі чує він амброзію й нектар.

Хмеліє од весни і сонця юний дар,

П’янять його зірки і квіти, наче вина,

І в хлібі чує він амброзію й нектар.

буде створений, як день в безоболоччі,

З прасвітла, що його безмірність берегла,

Перед яким ясні й чудовні людські очі —

То тільки стемнених свічад нужденні скла!»

Поет як альбатрос — володар гроз та грому,

Глузує з блискавиць, жадає висоти,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

Крилатий велетень не має змоги йти.

Здається, провідним мотивом Бодлерової лірики є жаль за втраченою красою, чистотою, здатністю боротися проти зла.

Що моє серце? Бруд, пристанище облуди,
Колись — палац, тепер — запльована корчма.