Валерій Ананьєв

Свобода — це єдине, що у нас є від народження і що дійсно гідне боротьби

Я люблю своїх мучителів, ворогів, свої помилки, кожен шрам на тілі й не забуваю жодної секунди болю фізичного та морального, тому що всі вони — мої вчителі.

Як змінилася моя думка про армію? Достатньо, аби я не хотів мати жодного стосунку до цієї структури, яка по суті своїй є збіговиськом алкашів із підвищеним почуттям власної важливості через блакитний колір у деяких елементах свого одягу.

У частині було багато хороших офіцерів, але їх, на жаль, було значно менше, ніж тварюк із офіцерськими погонами.

І навіть армійська еліта — десантники — була з’їдена цієї корозією пропаганди бидлостилю.

Ти або труси вдягни, або хрестик зніми»

Нехай все навколо вибухає і горить, головне, щоб скрізь були рівні кути і прямі лінії. Сука…

У країні почалася війна, у нас величезні небойові втрати в техніці й потрібно в найкоротші терміни поставити її у стрій, але замість цього ми втратили повний день, щоб виставити «гроби» в одну красиву лінію.
Нехай все навколо ви

Я і ті хлопці, яких збиралися судити за «зраду», ми всі добровільно поїхали назад на війну, незважаючи на те що у нас повністю була відсутня будь-яка повага і довіра до нашого начальства. Потвор, які тоді нами командували, ніколи не хвилювало наше здоров’я, життя, благополуччя та якість побуту. Лише картинка і вічна показуха, паралельні й перпендикулярні лінії. Нас планували розформувати, назвали зрадниками на національному рівні, але ми всі тут. Чому? У чому наша мотивація? Я не знаю. Сам дивуюся.

Ми пролетіли прямо над Карачуном, де розташовувалися наші артилеристи, і приземлилися на Краматорському аеродромі. Нарешті, знайомі обличчя, в тому числі наш тимчасовий командир батальйону.