Він схиляє голову набік і розглядає мене своїми пронизливими блакитними очима довше, ніж комфортно.
— Ти не боїшся.
— Ти ж сказав, що не зробиш мені боляче.
Він на мить замислюється, його брови задумливо зводяться разом.
— Хіба?
— Так. Тоді, на парковці.
— Я можу передумати.
— Не передумаєш.
— Чому?
Я знизую плечима.
— Тому що я чарівна. Мене всі люблять.