Леся Українка

)
Вибачай… але… я, власне, не прийшов учитись…

Кохання - як вода, - плавке та бистре,

рве, грає, пестить, затягає й топить.

М а в к а

Як солодко грає,

як глибоко крає,

розтинає бiлi груди, серденько виймає!

Так одного разу ранком
Наш поет лежав у гаю,

лежав поет наш
На самісінькій стежині.

Скрізь гуляю, скрізь буяю,
Мов той вітер дзвінкий в полі;
Сам я вільний і ніколи
Не зламав чужої волі!»

Ні, – химерний, норовистий
Кінь поезії крилатий!»

їй наймення Ізідора,
А вродлива!.. не сказати!..»

Зняв з кілочка мандолину,

Показав слова Бертольду,
Мандолину дав у руки
Та написанії вірші
І промовив для науки

До Бертольда полетіла
Квітка з рожі від дівчини.