Анастасія Рогоза

«Ці дві пігулки, на додачу до тих чотирьох, які ти прийняв півгодини тому, можуть ввести тебе в кому та вбити», — подумав Пол, і тоненький голосок одразу додав: — «Ну і нехай».

В руці вона тримала мишоловку фірми «Віктор», а в ній звивався щур. Великий щур зі скуйовдженою темно-коричневою шерстю. Мишоловка переламала тварині хребта. Задні лапи звисали з краю дощечки та час від часу здригалися. На вусах застигли краплі крові.

Це був не сон. Просто черговий день у будинку розваг Енні Вілкс.

Сокира зі свистом опустилася та вгризлася Полу в ногу ­одразу над кісточкою. Тілом прокотився гігантський розряд болю. Лице Енні поплямувала темно-червона кров, неначе бойове розфарбування індіанців. Бризки полетіли на стіни. Пол чув, як лезо заскреготало об кістку, коли Енні витягала сокиру з рани. Він дивився на себе та не вірив власним очам. Кров заливала простирадло. Він бачив, як здригаються пальці на нозі. Він бачив, як Енні знову занесла та опустила сокиру. Із зачіски повипадали шпильки, волосся затуляло спорожніле лице.

не кричи

(«так, кричи»)

кричи, і на цьому все закінчиться, кричи, і всьому настане край

(«ніколи ніколи не буде кінця поки я не помру цьому хлопцеві не справитися з богинею»)

Поле, о Боже, ти вже помер? Кричи, лайно ти залякане! КРИЧИ, ЯК НА СМЕРТЬ!!!

Його губи розтиснулися, випускаючи короткий хрипкий звук. Він ривком набрав повні легені повітря й заплющив очі. Він не мав жодного уявлення, що з нього вийде і чи вийде взагалі, поки не пролунав крик:

— АФРИКА! — заволав Пол.

Його тремтячі руки злетіли вгору, як наполохані птахи, і обхопили голову, ніби утримуючи мозок, який от-от мав вибухнути:

— Африка! Африка! Допоможіть! Допоможіть! Африка!

Він повернувся до неї, намагаючись вихопити службовий пістолет, але Енні спрямувала вістря хреста йому в шлунок.

— ОГ! — сказав іще раз поліцейський і впав навколішки, обхопивши руками живіт.

Коли він зігнувся вперед, Пол побачив розріз на його коричневій форменій сорочці, куди припав перший удар.

Енні знову висмикнула хреста (загострений кінець відламався, залишаючи нерівний скалковий уламок), а потім всадила його молодику поміж лопаток. Вона була, наче жінка, що намагається вбити вампіра. Перші дві рани, мабуть, були не дуже глибокими і не завдали би йому великої шкоди, але останнього разу вертикальна стійка хреста увійшла в спину уклінного копа щонайменше на три дюйми. Він повалився на землю немов підкошений.

— ОСЬ ТОБІ! — крикнула Енні, висмикуючи меморіального хреста Боссі з його спини. — ЯК ТОБІ ТАКЕ, ПТАХО-НЕТІПАХО?

— Енні, припини! — закричав Пол.

Вона глянула на нього. Її темні очі блищали, як монети, лице оповило брудне розпатлане волосся, у куточках рота застигла щаслива усмішка сновиди, який хоча б на мить розірвав узи, що його сковували. Енні перевела погляд униз, на полі­цейського.

— ОСЬ ТОБІ! — закричала вона і знову встромила хреста в його спину, в гузно, в стегно, в шию, в пах. Вона вдарила його разів шість, викрикуючи «ось тобі!» кожного разу, як опускалося вістря. Потім стійка хреста розкололася.

Ця жінка відрубала йому ногу сокирою, відрізала електроножем пальця, а тепер принесла йому величезну тарілку ікри, яку під силу було з’їсти хіба що африканському бородавнику.

Ця жінка відрубала йому ногу сокирою, відрізала електроножем пальця, а тепер принесла йому величезну тарілку ікри, яку під силу було з’їсти хіба що африканському бородавнику.

Молодик простягнув руку по пістолет. Енні повернула косарку й наїхала на його долоню та пістолет заразом. Із отвору для виходу трави бризнула кров. Молодик у поліцейській формі закричав. Пролунав різкий ляск, коли обертовий ніж косарки наткнувся на пістолет. Потім, розвертаючи косарку на моріжку, Енні на мить затримала погляд на Полі, і він збагнув, про що говорили її очі. Спочатку Капелюх, потім ти.

Хлопець знову лежав на боці. Коли він побачив, що косарка мчить просто на нього, то перекотився на спину і почав несамовито відштовхуватися чоботями по брудній доріжці, намагаючись заповзти під свою машину, де Енні не могла його дістати. Але він навіть не дістався автомобіля. Вілкс натиснула на газ, косарка вискнула та переїхала його голову.

Пол зловив останній погляд переляканих карих очей, побачив жмути коричневої форменої сорочки, що звисали з руки, що він її підняв у невдалій спробі захиститися, і, коли очі зник­ли, Пол відвернувся.

«Гадаю, я тебе вб’ю, Енні, — подумав він і тепло їй усміхнувся. — Сподіваюся на це. Я можу померти з тобою, і, мабуть, так воно і станеться, але я помру з черевом, досхочу набитим ікрою. Могло би бути гірше».

Вогник догорав, кінчики пальців починало пекти від жару. Він випустив сірник. На якусь жахливу мить Пол вирішив, що сірник згас, але потім бліде блакитне полум’я розгорнулося на титульній сторінці з виразним звуком «фумп!». Воно пробігло по краях, спробувало горючу суміш, яка збиралася в калюжі навколо дальнього краю стосу, а потім спалахнуло жовтим.

— О БОЖЕ, НІ! — вискнула Енні. — ТІЛЬКИ НЕ МІЗЕРІ! ТІЛЬКИ НЕ МІЗЕРІ! ТІЛЬКИ НЕ ЇЇ! НІ! НІ!

Її обличчя замерехтіло у світлі полум’я.

— Хочеш загадати бажання, Енні?! — закричав їй Пол. — Хочеш згадати бажання, йобаний ти гоблін?

— О БОЖЕ О ПОЛЕ ЩО ТИ РООООБИШ?!

Вона, спотикаючись, зробила крок уперед та простягла руки. Тепер купа паперів не просто горіла, вона палала. Сіра стінка корпусу машинки почала чорніти. Під неї залилося вдосталь суміші, і тепер бліді блакитні язики полум’я виривалися поміж клавіш. Пол відчував, як йому починає пекти обличчя, як натягується від цього шкіра.

— ТІЛЬКИ НЕ МІЗЕРІ! — завила Енні. — ТИ НЕ МОЖЕШ СПАЛИТИ МІЗЕРІ, ТИ, КУКУРІКНУТИЙ ПАСКУДНИКУ, ТИ НЕ МОЖЕШ СПАЛИТИ МІЗЕРІ!

І тут вона зробила саме те, на що він так розраховував. Вона схопила палаючу купу паперу, ніби хотіла побігти з нею до ванної кімнати та занурити у воду.

Коли вона відвернулася, Пол узявся за «Роял», не зважаючи на пухирці, що почали з’являтися на його й без того набряклій правиці. Він підняв машинку над головою. З-під корпусу посипалися маленькі блакитні краплі вогню. Він звертав на них не більше уваги, ніж на біль, що спалахнув у спині, коли він підняв машинку. Його обличчя скривилося від шаленої напруги та зосередженості. Він жбурнув «Роял», і машинка опустилася просто посередині широкої, міцної спини Енні.