Тримайся за повітря

Тоненькі сталеві леза малювали по-новому долю цього вечора, і завтрашнього теж

Як жити далі? Тільки блиснуло світло — і тут… Ковзко! Знову під ногами ковзко! Летить, знову летить з-під ніг земля. Куди ти? Зупинися, я ще не нажилася

— Я не зможу… Я хочу додому, хочу в Україну! Якби не кредит

Я — щаслива, бо в мене є ти. Дякую тобі, бабусю, що навчила мене жити і берегти пам’ять. Триматися за землю корінням і пам’ятати стежку із зеленими

Дякую! — Соломія не знала, що їй відповідати. Єдине, що вона знала, — це золоте правило заробітчан: перед тим, як всміхнутися чи відкрити рота, обов’язково подумай! А про те, що тобі щось не подобається, можеш забути! У такому разі або міняй роботу, або їдь додому

Чи то їй «щастило» на «заморських бабіїв», чи то було системою ставлення до української жінки? Чи переоцінюванням «апетитів

Кожна щойно прожита хвилька відразу стає минулим. Як і у всіх нас! Тільки ми часто забуваємо згадувати про

Старенькі, як і немовлята, багатомовні

Будь собою і не зневірся: завжди будуть кращі й гірші від тебе

Серед черствості світу вічна тільки любов