Біле ікло

Білл відсунув кухоль в бік.

— Хай мене дідько забере, якщо я випью кави. Я ж сказав, що якщо якась із собак зникне, то не буду пити, то не буду

— Кави ти не отримаєш, — заявив Генрі.

— Невже закінчилася? — занепокоївся Білл.

— Ні.

— Думаєш, вона шкодить моєму шлунку?

— Ні.

Обличчя Білла почервоніло від гніву.

— Тоді будь ласкавий поясни, в чому справа і не дратуй мене, — сказав він.

— Спенкер зник, — відповів Генрі.

Білл помалу повернув голову з виглядом людини, яка змирилася з зрадливістю долі і не підіймаючись з місця, перерахував собак.

— Як це сталося? — сухо спитав він.

Генрі знизав плечима.

— Не знаю. Може Одновухий перегриз його ремінь. Сам він цього точно не зміг би зробити.

— Шолудивець, — протянув понуро Білл, стримуючи гнів, що кипів у нього всередині. — Свій ремінь перегризти не зміг, так перегриз ремінь Спенкера.

— Що ж, у будь-якому разі неприємності Спенкера скінчились. Я думаю, що до цього часу він уже перетравився та підскакує у череві двадцятьох вовків по околиці, — пролунала з вуст Генрі епітафія останньому зниклому псу.

— Випий кави, Білл.

Та Білл похитав головою.

Три, — почулося у відповідь. — І хотілося б мені, щоб їх було триста. Тоді б я дав їм пороху понюхати, чорт би їх подрав!

. В спробі пролізти, один собака впав на палаючі вуглини

Генрі… — Білл задумливо потягнув люльку, а потім продовжив. — Генрі, я думаю, йому пощастило більше, аніж нам з тобою.

Він дав зрозуміти, що говорить про третього чоловіка, показавши великим пальцем донизу на ящик, на якому вони сиділи

На чолі зграї біг великий сірий вовк — один із вожаків зграї. Він і вів зграю по її слідам. Вовк погрозливо ричав або кусав молодих вовків, коли ті намагалися його обігнати. Помітивши вовчицю, яка тепер повільно дріботіла по снігу, він прискорив біг.

Вона зрівнялася з ним, наче там було її місце, і побігла у темпі зграї. Вовк не ричав на неї і не шкірив зуби, коли бувало, що вона забігала уперед. Навпаки, він був до неї прихильний і, намагаючись догодити, біг поряд, нахиливши голову, а коли підбігав надто близько, то це вона ричала та шкірила на нього зуби. Коли їй траплялась нагода, вона могла цапнути його за плече. В такі моменти вовк не сердився. Він просто відстрибував у бік, роблячи декілька незграбних стрибків, всім своїм виглядом нагадуючи зніяковілого шанувальника.

Тваринам легше відрізнити добро та зло. Добро змушує відчувати спокій та притупляє біль, тому добро викликає почуття любові. Зло викликає тривогу, відчуття небезпеки та болю і, відповідно викликає почуття ненависті.

Знову почулося виття