. Нікому я не потрібен. Тут я — ворожий іноземець і маю тішитися, що мене не запхали в табір для інтернованих. Ти права, я — ні риба, ні м'ясо, але так само я жив і в Європі. Це вже принаймні рай. Якщо хочеш, то рай із тінями, відокремлений від усього, що важливо для інших, особливо для мене. Принаймні, це рай, у якому можна перезимувати. Рай із гладачами-невільниками. Ах, Наташо! Поговорімо про те, що у нас досі є! Про ніч, зорі, іскри життя, яке тріпоче в наших грудях, але тільки не про минуле. Поглянь на місяць! Пасажирські пароплави класу "люкс" перетворилися на вантажні судна для армії. Ми стоїмо за залізними поручнями світової історії і змушені безпорадно і безцільно чекати, читати в газетах повідомлення про перемоги та поразки, розбомблені країни і чекати далі, знову вставати вранці, пити каву і чекати, у Сильверса чи в пані Вімпер, — а тим часом пролита в цьому світі кров щодня підіймається на сантиметр вище. Так, твоя правда, наше життя — це жалюгідний парад тіней.