Украдене щастя

Щастя ніколи довго не триває. Щастя все — день, година, одна хвилина.

Цить, Миколо, не плач! I на мене вини не звертай. Ти ж знаєш добре, що й моєї вини тут мало. Силою вiддали мене за тебе. Доки сила моя була, я була тобi вiрною, хоч iншого любила. Але тепер не стало моєї

мов риби тряслися

А так, правда ваша! Правда ваша! Забути треба. Хоч би мало серце розірватися, а забути треба. Ой господи! І як воно досі не трісло? Кілько я намучилася за ті роки! А тепер гадала, що от-от давні рани перестануть боліти. А тут на тобі! Маєш! Той, що досі був для мене помершим, являється наново. Кумонько, матінко моя! Порадь мені, що маю робити? Дай мені якого зілля, щоби тут, отут перестало боліти!

«Як чоловік жінки не б'є, то в ній утроба гниє»

Муж і жона – одна сотона; чужому нема що туди пальці втиркати.

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Микола Задорожний, чоловік, літ 45, невеликого росту, похилий, рухи повільні.

Анна, його жінка, молодиця, літ 25.

Михайло Гурман, Жандарм, високий, здоровий мужчина, літ З0.

Олекса Бабич, селянин, літ 40, сусіда Миколи.

Настя, його жінка, літ 35.

Війт, селянин, літ 50.

Шльома, орендар.

Селяни, селянки, парубки і дівчата, музики і т. і.

Діється коло 1870 року в підгірськім селі Незваничах.

Дурниця серце. У кого воно ціле?

Де би чоловікові голови стало, щоби се все розібрати?

Так, так! Усі посвідчимо! Його зовсім зі служби проженуть, а тобі нічого не буде!