Украдене щастя

Щастя ніколи довго не триває. Щастя все — день, година, одна хвилина.

Цить, Миколо, не плач! I на мене вини не звертай. Ти ж знаєш добре, що й моєї вини тут мало. Силою вiддали мене за тебе. Доки сила моя була, я була тобi вiрною, хоч iншого любила. Але тепер не стало моєї

Вся тремчу, а так і здається, що тону в нім, роблюсь частиною його.

Сталося, склалося – що порадиш? Треба брати життя, яке є, треба жити, як можна.

Дурниця серце. У кого воно ціле?

мов риби тряслися

А так, правда ваша! Правда ваша! Забути треба. Хоч би мало серце розірватися, а забути треба. Ой господи! І як воно досі не трісло? Кілько я намучилася за ті роки! А тепер гадала, що от-от давні рани перестануть боліти. А тут на тобі! Маєш! Той, що досі був для мене помершим, являється наново. Кумонько, матінко моя! Порадь мені, що маю робити? Дай мені якого зілля, щоби тут, отут перестало боліти!

Анна (зовсім забувшися, стоїть кінець столу і, не дивлячись на них, шепче молитву). І остави, і ослаби, і відпусти, господи…

Настя. Ну, то мусив бути лист фальшивий, бо Михайло живісінький

Діється коло 1870 року в підгірськім селі Незваничах