Модри Камень

Ти простягла мені свою білу руку. А мої були мокрі, червоні, незграбні, в брудних бинтах.

Ти теж була в білій сукні, і на рукаві чорніла пов’язка

І пильно дивилася в вічі, і я виразно чув, як ти входиш до мого серця

— Ми ще зустрінемось, Терезо. Ми не можемо не зустрітися!
Ти стояла задумавшись.
— Маю гадку, що це сама доля звела нас тутко.
— Ти будеш чекати?
— Хай пан Бог видить, що буду