Гіпотеза Кохання

Адаме, – перервала вона його з мокрою посмішкою. — Це не важливо, тому що друге, ось те, що дійсно важливо.

Тепер вони були так близько. Вона відчувала його запах і його тепло, а його руки обіймали її обличчя, великими пальцями проводили взад-вперед, щоб витерти її щоки.

— Кохана, – прошепотів він, — що це друге?

Вона все ще плакала, але ніколи не була щасливішою. Тож вона сказала це, мабуть, з найгіршим акцентом, який він коли-небудь чув.

— Ik hou van jou, Адаме.

— Я сказала, що піду. Але зараз мені не хочеться ні з ким розмовляти, – вона ще раз витерла щоки, але якимось дивом потік припинився. Адаму Карлсену, відповідальному за 90 відсотків сліз факультету, насправді вдалося змусити когось перестати плакати. Хто б міг подумати? — Хоча я відчуваю, що безкоштовний алкоголь дійсно може допомогти

Я відвезу тебе за продуктами та наповню твій холодильник, коли ми повернемося додому. Куплю тобі новий велосипед і кейс із пристойним реактивом і тим мулом, який ти п’єш. Уб’ю людей, які змусили тебе плакати. Тобі щось потрібно? Тільки скажи. І воно твоє. Якщо воно у мене є, воно твоє.

Він був тим, хто запропонував цей фарс Олів, ніби щось хороше може вийти з того, щоб прикинутися, що зустрічаєшся з єдиною жінкою, на яку він дивився двічі за останнє десятиліття. І саме він запропонував їй розділити кімнату з ним, хоча в Бостоні є близько тридцяти людей, які могли б прийняти його на ніч.

— Я вб’ю тебе, – процідив він, і його голос звучав наче гарчання. — Якщо ти скажеш ще слово про жінку, яку я кохаю, якщо ти подивишся на неї, якщо ти навіть подумаєш про неї – я тебе, до біса, уб’ю.

— Будь ласка.

З глибини його грудей вирвався стогін. Але вона закрила простір між ними, поглибила поцілунок, занурила руки йому в волосся, короткі нігті шкребли шкіру голови. Саме вона підтягнула його ще ближче, а він приштовхнув її спиною до стіни й застогнав їй у рот.

Саме його запах сколихнув її - мильний й якийсь темний, витончений, але такий знайомий. Її мозок накреслив його на карті, зберіг у всіх органах почуттів

Він проігнорував її і простежив за її виступаючими стегновими кістками, та її ребрами, пружну шкіру на животі. Він цілував кожне ластовиння, ніби хотів зберегти їх у пам'яті, а їх було так багато.

ами, та її ребрами, пружну шкіру на животі. Він цілував кожне ластовиння, ніби хотів зберегти їх у пам'яті, а їх було так багато.

—Я… – Олів засміялася. — Я не відчуваю примусу, я...

— Ти закохана в іншого!

Вона майже відсахнулася. Те, як він виплюнув ці слова, було так палко. Це мало відштовхнути її, раз і назавжди вбити їй у голову, наскільки це безглуздо, наскільки катастрофічна ця ідея. Однак цього не сталося. До цього часу похмурий, надміру запальний Адам так добре поєднувався з її Адамом, з тим, який купував їй печиво, перевіряв її слайди і дозволяв їй мочити сльозами його піджак. Можливо, був час, коли вона не могла поєднати ці два поняття, але тепер все було так ясно, всі його численні образи. Вона не хотіла б розлучатися з жодним з них. З жодним.