Наймичка

Хто ж їх старість привітає,
За дитину стане?
Хто заплаче, поховає,
Хто душу спом'яне?
Хто поживе добро чесно
В добрую годину
І згадає, дякуючи,
Як своя дитина?..
Тяжко дітей годувати
У безверхій хаті,
А ще гірше старітися
У білих палатах,
Старітися, умирати,
Добро покидати
Чужим людям, чужим дітям
На сміх, на розтрату!

Тяжко, важко плаче;
І ніхто того не чує,

Я щось маю розпитати,
Дещо розказати. - .
Вийшла з хати Катерина,
А Марко схилився
До наймички у голови.
- Марку! Подивися,
Подивися ти на мене!
Бач, як я змарніла.
Я не Ганна, не наймичка,
Я... - Та й оніміла.
Марко плакав, дивувався.
Знов очі одкрила,
Пильно, пильно подивилась -
Сльози покотились.
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати. -
Та й замовкла... Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матері -
А мати вже спала.

Ввійшов Марко в малу хату
І став у порогу...
Аж злякався. Ганна шепче:
- Слава... слава богу.
Ходи сюди, не лякайся...
Вийди, Катре, з хати:

- А Марко в дорозі? -
Ганна діда питалася.
- В дорозі ще й досі.
- А я ледве додибала
До вашої хати,
Не хотілось на чужині
Одній умирати.
Коли б Марка діждатися...
Так щось тяжко стало! -
І внучатам із клуночка
Гостинці виймала -

Додому верталась.
Вернулася. Катерина
І Марко зустріли
За ворітьми, ввели в хату
Й за стіл посадили;
Напували й годували,
Про Київ питали,
І в кімнаті Катерина
Одпочить послала.
- За що вони мене люблять?
За що поважають?
О боже мій милосердний,
Може, вони знають...
Може, вони догадались...
Ні, не догадались -
Вони добрі... - І наймичка
Тяжко заридала.

що ж, каже, возьмім, Насте!
- Возьмімо, Трохиме,
Бо ми старі, нездужаєм,
Та таки й дитина.
Хоч воно вже й підросло,
Та все ж таки треба
Коло його піклуватись.

хто нас, Насте, поховає,
Як помремо? - Сама не знаю!
Я все оце міркувала,

- Ой, тумане, тумане,
Мій латаний талане!
Чому мене не сховаєш
Отут серед лану?
Чому мене не задавиш,
У землю не вдавиш?
Чому мені злої долі,
Чом віку не збавиш?
Ні, не дави, туманочку!
Сховай тільки в полі,
Щоб ніхто не знав, не бачив
Моєї недолі!..

Дитя моє, мій синочку,
Нехрещений сину!
Не я тебе хреститиму
На лиху годину.
Чужі люди хреститимуть,
Я не буду знати,
Як і зовуть... Дитя моє!
Я була багата...
Не лай мене! Молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе! -