Ніч у Лісабоні

В паніці людина завжди вважає, ніби всі прожектори спрямовані на неї і весь світ тільки тим і живе, щоб розшукувати її.

Найкрасивіше місто в світі те, де ти щасливий. Може, це банальна фраза?

В неприємних спогадах було щось хороше: якщо секунду тому ви себе почували нещасним, то такі спогади переконують вас у протилежному. Щастя — поняття не абсолютне, воно має кілька ступенів. Хто це збагнув, той рідко відчуває себе зовсім нещасним. Я відчував себе щасливим у швейцарських тюрмах, бо вони все ж не такі, як німецькі. Але передо мною сидів чоловік, який твердив, ніби він знає щастя, хоча в нього десь тут, у Лісабоні, в непрові- треній кімнаті стояла дерев’яна труна...

— Так, — відповів я і обережно додав: — Це не важко зрозуміти, пане Шварц.
— Цього взагалі неможливо зрозуміти! — раптом палко і пристрасно заперечив він. — Вона мертва. Вона лежить у кімнаті з зачиненими вікнами. В огидній дерев’яній труні, мертва, і... то вже не вона! Хто може це збагнути? Ніхто! Ні ви, ні я, і ніхто; а хто скаже, що розуміє це, той покривить душею!

. В коханні завжди задають надто багато запитань, і коли починають серйозно цікавитись відповідями, швидко зникає і сама любов.

Ми терпимо гучні слова в політиці, але не визнаємо їх у почуттях.

Жінкам нічого не слід пояснювати; з ними треба діяти.

Думаю, що я вас розумію, — відповів я. — Можливість самогубства — це така милість, яку надто рідко усвідомлюють. Вона створює у людини ілюзію свободи волі. І ми, мабуть, вдаємось до самогубства частіше, ніж нам здається. Ми тільки не усвідомлюємо цього.

Речі живуть власним життям, і, коли його почнеш порівнювати зі своїм, стає моторошно.

німців було так багато прекрасних казок і, незважаючи на це (чи, може, саме тому), найжахливіші в світі концтабори"