Сміх у кінці тунелю. Нотатки українського анестезіолога

Але теорія без практики — дурна, а практика без теорії — сліпа.

Хай якою важкою час від часу вам видаватиметься розповідь, хай як сумно буде від деяких історій, знайте: у житті завжди є місце надії й радості

Не було ніякої справедливості, її тут не існувало.

Так для мене почалася медицина — соціальною нерівністю й геть рудиментарною, совковою системою бюрократії в освіті. Системою, у якій перемагає хитрий або багатий.

З кургану чудово видно те, що прожите, але абсолютно не видно того, що буде. Для цього варто спуститися і почати йти. Майбутнє відкривається тому, хто йде.

Але я зрозумів, що прийняття себе і того моменту, в якому ти перебуваєш, робить тебе зовсім непереможним. Неможливо засмутити того, хто щирий із собою.

Метушня відступає, і ти розумієш, що смерть неминуча і варто цінувати життя, якого іноді так бракує.

Мені набридло щодня вмирати, розмірковуючи, чому все так погано. Я вирішив, що краще жити повноцінно, так, як ти того хочеш, говорити правду і чинити чесно, хай чого це вартуватиме. А коли настане час, гідно зустріти смерть з гордо піднятою головою, а не з боягузливо опущеними очима

Бо часом головне — не слова, а мовчання.

Не знаєш — бери читай.