Степовий вовк

Самота — це незалежність, я її хотів і давно вже здобув. Незалежність холодна, о так, але й тиха, дивовижно тиха й велика, як той тихий холодний обшир, де кружляють зірки.

життя — не велична поема з героїчними ролями тощо, а впорядкована міщанська кімната, де їдять, п’ють, лагодять шкарпетки, грають у карти, слухають радіо й цілком задоволені з цього

ми, музиканти, повинні робити свою справу, виконувати свій обов’язок і своє завдання: повинні грати те, чого людям найдужче хочеться цієї хвилини, і грати так гарно, так майстерно, так палко, як тільки зможемо

Вічність — це одна мить, її якраз вистачає, щоб пожартувати

людина — це цибулина, що складається з сотні оболонок, тканина, зіткана з багатьох ниток

Отже, «міщанське» як елемент, завжди притаманний люд­ській натурі, це не що інше, як спроба знайти рівновагу, намагання досягти середини між безліччю крайнощів і про­тилежностей у людській поведінці

Таке було все моє життя, таке було моє коротке щастя й коротке кохання, як ці закляклі губи: трохи червоні на мертвому обличчі.

а потім поступово усвідомив, що світові не потрібно від тебе ніяких дій, жертв і так далі, що життя — не велична поема з героїчними ролями тощо, а впорядкована міщанська кімната, де їдять, п'ють, лагодять шкарпетки, грають у карти, слухають радіо й цілком задоволені з цього.

Вона була порятунком, шляхом на волю. Вона мала навчити мене жити або навчити мене померти, мала торкнутися своєю гарною дужою рукою змертвілого серця, щоб воно від її живого дотику або розквітло, або розсипалось на порох.

О, тут гарно пахне.