Танці з кістками

Сева як індивід розважливий і притомний ні на йоту своєму напарнику не довіряв. Але когось підходящішого годі було й шукати: нормальні люди до подібної роботи не беруться.

В концепцію «гріха» Сева не вірив, але десь глибоко заворушилось його сумління. Воно не мучило, бо саме було напівдохлим, тільки скиглило на денці зашкаруб­лої душі.

Доник вийшов у двір Мінздраву і з полегшенням закурив. Справу зроблено: свою вищу категорію він підтвердив — отже, на кілька років про цю мороку можна було забути. Система атестації робила все можливе, щоб навіть у солідному віці лікар мав можливість відчути себе другосортною істотою.

Минуло тільки два дні, а Северин уже почувався іншою людиною. Ні, навіть не іншою, а справжньою. Відпочинок «all inclusive» передбачав для щасливчиків цілковитий гедонізм: вільний режим, досхочу їжі, безкоштовну випивку, море, сонце і можливість байдикувати. Доник розумів: цим можна здивувати лише такого дикуна, як він. Але склалося так, що до цього дня максимальним його сподіванням від відпустки був тиждень жорсткого алкотрешу в Бердянську, а в останні роки — під Скадовськом.

ева давно переконався: люди в ранковому громадському транспорті уникали дивитися одне одному в очі не через природний дискомфорт, а через те, що не хотіли бачити віддзеркалення власної жалюгідності.

Він любив гроші завжди, і нарешті вони відповіли йому взаємністю.

Дбай про себе в першу чергу.

Замість діяти він планував, тисячі разів прокручуючи найгірші варіанти й пояснюючи собі, чому нічого не вийде.

Хвора, нещасна істота.

— Мені дуже шкода, що в нас так вийшло. Пробач мені.