Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях

Або ще — як ви завершуєте свої стосунки? З друзями, колегами, уже колишніми коханими? Чи можете сісти поруч із ними та щиро подякувати за все, що між вами було? А найголовніше — чи можете пережити відчуття вдячності за до­свід, який отримали? Чи можете врешті закрити гештальт, зізнавшись, що на певному етапі любили їх більше за життя?

Наша психіка — це закрита вечірка для одного. Ми не можемо когось туди впустити, показати, де в нас бар і як виглядає діджей. Інша людина ніколи не зрозуміє, наскільки щось для нас важливе, як сильно ми когось любимо чи ненавидимо. У момент смерті ми також будемо самотніми, навіть за умови, що поруч перебуватимуть інші люди. Ніхто ніколи не зможе розділити з нами цей досвід і ніхто також не зможе розповісти нам, як це — померти. Тому ми самотні.

«Так собі завершення для розділу», — подумаєте ви.

Але наявність екзистенційної самотності — це, можливо, найкраще, що є в цьому житті. Вона в основі пісень, літератури, кіно. Ми постійно прагнемо скоротити її відстань між нами. Вона змушує нас писати вірші й добирати влучніші слова для пояснення почуттів, учить співпереживати іншим, бути чуйнішими, уважнішими, врешті — ближчими.

Наша психіка — це закрита вечірка для одного. Ми не можемо когось туди впустити, показати, де в нас бар і як виглядає діджей. Інша людина ніколи не зрозуміє, наскільки щось для нас важливе, як сильно ми когось любимо чи ненавидимо.

Тільки тоді, коли ми в гармонії із собою, можемо побудувати якісні стосунки з іншими.

Людина живе з потребою близькості, але реалізувати її не може, тому із часом дедалі більше замикається.

Інколи люди дуже важко переживають самотність через те, що просто не вміють бути наодинці. Наприклад, батьки змалечку завантажували дитину гуртками й вивченням п’яти мов, не даючи їй вільного часу і хвилин на самоті. Цілком можливо, що в дорослому віці вона матиме психологічну проблему — не знатиме, як побудувати довірливі стосунки з іншими й часто почуватиметься самотньою. Щоб запобігти цьому, батькам варто залишати дитині дві-три години на день вільними, щоб вона змалку самостійно вибирала, чи хоче побути наодинці, уміла розпоряджатися незаповненими годинами й водночас почувалася комфортно.

Але люди, що переживають напади самотності, часом просто не вміють будувати близькі стосунки.
За цим можуть ховатися проблеми із соціалізацією. Наприклад, колись батьки не навчили дитину будувати взаємини, спілкуватися. Або ж навпаки — надто опікали її від усього на світі, тому вона не мала контакту з реальним світом. Через це навіть у дорослому віці їй буде важко взаємодіяти з іншими. Така особа й хотіла б тусити і веселитися на вечірці, але натомість забивається в куток і ні з ким не говорить.

Найстрашніше в самотності те, що вона запускає замкнений механізм перегону думок, коли нікому заперечити те, про що думаєш, особливо коли це якісь темні й неприємні думки на зразок «Я нікому не потрібний». Виходить замкнене коло — і жертва, й агресор в одній особі.

Самотність — це коли інші є (або їх немає), і людині погано. Наприклад, вона приїхала в іншу країну у відрядження. Навколо є колеги, але людина почувається одинокою, їй чогось не вистачає. З усамітненням усе навпаки: кайф, нікого немає, нарешті можна присвятити час собі й подивитися «Сімпсонів»!

В усамітненні спокійно й добре. У самотності тривожно та неприємно.
Ми точно знаємо, що остання пов’язана з бажанням «зв’язатися» з кимось іншим. Це завжди про незадоволену потребу в контакті.