Людина

Думала лиш, що сильним духом суджено й багато перенести.

мала лиш, що сильним духом суджено й багато перенести.

Олена любила пристрасно сю тиху, ніжну женщину, котра ще й хоровита, була б і пропала без неї.

Він добрий, щирий хлопець, чесний, ретельний чоловік, і Олена буде з ним щаслива!

З того часу стала Олена дома сумна, мовчалива. Вона була дражливіша, як уперед, ба не раз аж різка. Часто траплялось, що, коли Ірина несподівано вимовляла його ім'я, Олена уникала її погляду. Молода жінка бачила, що з нею діється щось замітне, одначе не питала. Знала доволі, що заговорить вона лиш тоді, коли сама захоче...

Правда, бував з пару разів і в домі її родичів, хоть лише за орудками, однак тоді бувала вона завсігди тиха, занята. Деколи видавалась йому гордою, неприступною, а тепер їхала з ним, сиділа біля нього. Він відчував її дотики. Нині була вона зовсім іншою. А те, що говорила і як говорила, було рішуче інакше, як се буває у других дівчат. Неподалік її помешкання просила його станути. Наколи наставав на тім, щоб її завезти аж перед дім, відповідала живо.

Він добрий чоловік, але дуже ограничений...

— Ну, так, але все ж таки він має доходи; а головна річ: він добрий чоловік!..

Пані, ви дуже господарні.

— Я не перебираю в праці. Опроче знаєте? Я завсігди кажу: чим ти є, тим треба цілком бути. Інакше не дійдетесь ніколи до мети!

Так я сього не знаю, — відповів він свобідно. І він дійсно не знав того. Не любив він узагалі думати, а був більше чоловік чувства. Се зрозуміла вона з першої хвилини, коли з ним познакомилась.

— Читаєте радо? — спитала його опісля.

— Радо.

Він мав великі, голубі, потрохи безвиразні очі й виглядав свіжо і дуже молодо.