Найкоротша історія часу

кщо можна мандрувати в минуле, чому ніхто не прибув до нас із майбутнього й не сказав, як це робити?

Мандрівки в майбутнє можливі. Теорія відносності показує, що можна створити машину часу, яка перенесе вас у майбутнє. Ви входите в неї, чекаєте, виходите й виявляє­те, що на Землі минуло значно більше часу, аніж спливло для вас. Сьогодні в нас немає технологій, які дозволили б таке здійснити, але це лише справа техніки: ми знаємо, що це можливо. Один зі способів збудувати таку машину часу — скористатися парадоксом близнят, який ми обговорювали в розділі 6. Цей спосіб передбачає, що машина часу, у якій ви сидите, злітає, розганяється близько до швидкості світла, рухається так якийсь час (залежно від того, як далеко вперед у часі ви хочете потрапити) і потім вертається назад. Вас не повинно дивувати, що машина часу є водночас космічним кораблем, бо, згідно з теорією ві

Шляхи світлових хвиль та інтерференція

Коли таке трапляється, два набори хвиль зводять один одного нанівець, а не утворюють сильнішу хвилю, як можна було б очікувати. Буденний приклад інтерференції світла — райдужне забарвлення мильних бульбашок. Спричинене воно віддзеркаленням світла від зовнішньої й внутрішньої поверхонь тонкої водя

згідно з тео­рією відносності, відправивши космічний корабель до найближчої зорі, Альфи Центавра, розташованої на відстані близько чотирьох світлових років, ми не можемо розраховувати, що його команда повернеться до нас і повідомить про свої відкриття раніше, ніж років за вісім. А якби експедиція вирушила до центра нашої Галактики, цей термін становив би щонайменше сто тисяч років. Кепська ситуація для історій про міжгалактичні війни!

Відсутність візитерів із майбутнього правомірно також списати на те, що минуле зафіксоване, адже ми спостерігали його й переконалися, що воно не має деформацій, необхідних для мандрівок назад із майбутнього. Разом із тим майбутнє невідоме й відкрите і в ньому цілком може трапитися необхідне викривлення. Це означало б, що будь-які мандрівки в часі обмежені майбутнім по відношенню до нас часом, а в сьогоденні немає жодних шансів на появу капітана Кірка й зорельота «Enterprise»7.
7

Головною претенденткою на роль наступної наднової в нашій Галактиці є зоря Ро Кассіопеї. На щастя, роз­ташована вона на цілком безпечній для нас відстані 10 000 світлових років. Належить ця зоря до нечисленного класу жовтих надгігантів. У всьому Чумацькому Шляху є лише сім зір цього тип

Нещодавно висловили припущення, що вимирання морських організмів, яке сталося два мільйони років тому, було спричинене сплеском космічного випромінювання, породженого спалахом наднової поблизу Землі. Деякі науковці вважають, що високоорганізоване життя може розвинутися тільки в тих куточках галактик, де не надто багато зір, — у так званих зонах життя, —

Іноді, коли доходить до колапсу дуже масивної зорі, її зо­внішні шари може викинути в космос колосальний вибух, який називається спалахом наднової. Вибух цей такий потужний, що наднова світить яскравіше за всі зорі цілої галактики. Прикладом може служити наднова Крабоподібної туманності. Китайські літописи згадували її 1054 року. Хоча вибух зорі відділяло від Землі 5000 світлових років, його кілька місяців можна було спостерігати неозброєним оком, і сяяла зоря так яскраво, що була помітна навіть удень, а вночі за її світла можна було читати. Спалах наднової за 500 світлових років від нас — у десять разів ближче за туманність — був би в сто разів яскравішим і буквально перетворив би ніч на день. Щоб відчути потужність подібного вибуху, уявіть, що спалах су

Картина, яку запропонував у своїй праці Оппенгеймер, має такий вигляд. Гравітаційне поле зорі змінює траєкторію світлових променів у просторі-часі. Цей ефект проявляється у відхиленні світла далеких зір, спостережуваному під час сонячного затемнення. Траєкторії с

формувавшись із хмар гарячого газу, зорі тривалий час зберігають стійкість завдяки балансу між виділенням тепла в ядерних реакціях і гравітаційним тяжінням. Утім рано чи пізно зоря вичерпує свій запас водню й іншого ядерного палива. Парадоксально, але що більший запас палива має зоря, то швидше воно закінчується. Так стається через те, що чим масивніша зоря, тим вища температура їй потрібна, щоб збалансувати своє тяжіння. А чим гарячіша зоря, тим швидше відбувається реакція ядерного синтезу й швидше витрачається паливо. Нашому Сонцю, імовірно, вистачить палива ще десь на п’ять мільярдів років, але масивніші зорі здатні витратити свої ресурси лише за сто мільйонів років, що значно менше за вік Усесвіту.