Фауст

маю докторське звання
І десять років навмання

Чого ж мені од світу ждати?
І що той світ спроможний дати?
Страждай, терпи! Терпи, страждай!

Г о м у н к у л

Та я собі туди-сюди літаю,

Страх хочеться розбить тюрму скляну,

Родиться справді, стати на стану,

Та ще не зважився до краю —

Аж боязко, як подивлюсь;

А це пішов на підслух, признаюсь:

Два мудреці між себе щось говорять

І про природу безнастанно спорять.

Хотів би я все до кінця почуть —

Відома ж їм буття земного суть;

То й я нарешті, може, взнаю,

Що, власне, я вчинити маю.

М е ф і с т о ф е л ь

Ти дій завжди на власну руч.

Бо де заводиться привиддя,

Там для філософа угіддя.

Він їх натворить ще з десяток,

Щоб показать ума достаток…

Лиш блудячи до правди знайдеш ключ.

Родиться хоч — родись на власну руч.